Положення та погляди Всесвітньої психіатрічної асоціації по правам та юридичному захисту психічно хворих
(Прийнято Генеральною асамблеєю ВПА на VIII Всесвітньому конгресі по психіатрії, Афіни, Греція, 17 жовтня 1989 року)
На VIII Всесвітньому конгресі по психіатрії у Афінах Виконавчий комітет Всесвітньої психіатричної асоціації подав на розгляд Генеральній асамблеї Хартію прав психічно хворих пацієнтів. У відомому сенсі ця Хартія продовжує та доповнює Гавайську декларацію. Вона містить положення, випущені керівництвом ВПА за останні шість років, головним чином, до випадку підключення нашої Асоціації до діяльності робочої групи, створеної Економічною та Соціальною радою (через Комісію ООН людини), «по питанню про осіб, затриманих через проблеми з психічним здоров’ям чи на основі їх психічного захворювання”. З публікації у Бюлетені ВПА відомо, що як преамбула, так і статті, запропоновані у доповіді цієї Робочої групи (відомою по імені її головуючої як Доповідь Даес), викликають занепокоєння у нашої Асоціації та у більшості об’єднань, що входять до неї, як антипсихіатрічні за своїм змістом.
Занепокоєння ВПА пізніше було підтримано іншими неурядовими організаціями на спільній зустрічі, що була скликана Відділенням психіатричного здоров’я ВОЗ. Комісіями ООН також були запропоновані поправки до декількох статей остаточного варіанту Доповіді Даес. Нижчезазначене являє собою звужене викладення положень та поглядів Виконавчого комітету та Комітету по етиці ВПА, яке відображає головну частину загальних керівних принципів відносно прав психічно хворих пацієнтів, схвалених черговою Генеральною асамблеєю ВПА у Афінах 17 жовтня 1989 року.
Особи, що страждають на психічні захворювання, повинні користуватися тими ж самими правами людини та загальними свободами, що й всі інші громадяни. Вони не повинні бути об’єктом дискримінації через психічне захворювання.
Психічно хворі мають право на професійну, гуманну та гідну допомогу. Вони повинні бути захищені від експлуатації, поганого поводження та приниження відповідно до етичних стандартів Гавайської декларації, що була переглянута та схвалена Генеральною асамблеєю ВПА у Відні, у 1983 році.
Всесвітня психіатрична асоціація дотримується загальних принципів, викладених у Гавайській декларації, які чітко визначають мінімальні вимоги до етичних стандартів професії психіатра. Гавайська декларація проголошує, що метою психіатрії є лікування психічних захворювань та поліпшення психічного здоров’я. Вона засуджує зловживання психіатрією у всіх проявах та підкреслює, що психіатри повинні служити вищим інтересам пацієнта відповідно до отриманих наукових знань та прийнятих етичних принципів.
Законодавство у сфері охорони здоров’я повинно забезпечувати адекватне та ефективне лікування всіх пацієнтів, включаючи психічно хворих та захищати їх право на лікування на рівні прийнятих стандартів у лікувальних закладах чи поза ними.
Не повинно бути ніякої дискримінації психіатричних пацієнтів у цьому сенсі. Де можливо, психіатричні служби повинні бути інтегровані у систему медичної та соціальної допомоги. Всі пацієнти повинні лікуватися та отримувати допомогу, наскільки це можливо, у середовищі, у якому вони живуть.
Як принцип, психічно хворі пацієнти повинні лікуватися згідно тих самих правил, що й інші пацієнти, користуючись тим, що переважна більшість їх може лікуватися неформально та добровільно у амбулаторних умовах без госпіталізації.
Добровільне лікування має заохочуватися, а доступ до добровільного лікування не має регулюватися інакше, ніж доступ до лікування соматичних захворювань. Пацієнти, які прийняті до психіатричних закладів чи звертаються за допомогою добровільно, повинні бути захищені тими самими юридичними та етичними правилами, що й пацієнти з будь якими іншими видами захворювань.
Примусове втручання є грубим порушенням прав людини та загальних свобод пацієнта. Тому для такого втручання необхідні особливі критерії та ретельно визначені гарантії. Госпіталізація чи лікування не повинно проводитись проти волі пацієнта, якщо тільки пацієнт не страждає серйозним психічним захворюванням. Примусове втручання повинно проводитись відповідно до правила найменшого обмеження.
Діагноз того, що особа є психічно хворою, має ставитися відповідно до міжнародно прийнятих медичних стандартів. Лікарі при визначенні, чи страждає особа на психічне захворювання, повинні діяти відповідно до канонів медичної науки.
Серйозність психічного захворювання та серйозність шкоди, яку пацієнт може завдати собі та/чи іншим, повинні бути встановлені відповідно до їх визначення у національному законодавстві.
Труднощі у пристосуванні до моральних, соціальним, політичних чи інших цінностей самі по собі не повинні розглядатися як психічне захворювання.
Національне законодавство має містити вказівки, по відношенню до якого типу осіб можливо вимагати примусового лікування та які органи уповноважені застосовувати фізичний вплив, необхідний для примусового втручання.
Остаточне рішення про прийом чи розміщення пацієнта у психіатричний лікувальний заклад на примусових засадах може бути прийняте тільки судом чи компетентним незалежним органом, вказаним у законі, і тільки після відповідних та належних слухань.
Пацієнти мають бути повністю проінформовані про власне лікування та права. Вони мають право на апеляцію та особисту участь у слуханнях суду чи іншого компетентного органу.
Необхідність у позбавленні волі повинна розглядатися повторно через регулярні та фіксовані інтервали часу згідно вказівок національного законодавства. Позбавлені волі пацієнти повинні мати право на кваліфікованого опікуна чи адвоката для захисту їх інтересів.
Клінічні дослідження та експериментальне лікування ніколи не повинні проводитись на примусово госпіталізованих пацієнтах.
Пацієнти мають право на отримання відповідного лікування та допомоги згідно стандартів. Якість лікування залежить також від оточуючого середовища, персоналу та ресурсів.
Позбавлені волі пацієнти повинні мати право на вільне спілкування, обмежене тільки в тій мірі, в якій це необхідно в інтересах здоров’я чи безпеки їх та інших осіб.
Принципи, викладені в даному Положенні, повинні якомога більш повно розповсюджуватися на психічно хворих правопорушників, прийнятих у психіатричні лікувальні заклади.
